День переможених

Шукаючи чогось українського, око вчепилось за назву "День переможених". А може сильніше навіть за рік – 2009. Клавіші, пальці, гугл – і маємо кілька цікавих фактів:

1. фільм знятий за мотивами роману Володимира Яворівського «Криза»

2. ця стрічка одна з чотирьох кінокартин, знятих 2009 року на Національній кіностудії художніх фільмів імені Олександра Довженка

3. це перша повнометражна робота молодого режисера Валерія Ямбурського, який до речі також виступив як сценарист.

Отже, що маємо в результаті? – На розсуд глядачам представлене звичайне українське село. Події розгортаються чи то наприкінці другого чи то на початку третього тисячоліття. На дворі весна, бабці обмінюються останніми плітками, жінки підкеровують чоловіками. За два дні – перше травня, на яке призначена святкова маївка. Та саме в цей день помирає Основоположниця – перша голова колгоспу, а значить людина видна і поважна. За звичаєм небіжчиця має бути похована на третій день. Але це ставить під загрозу святкування першотравня – такого любого голові сільського активу, тому він намагається переконати доньку Основоположниці Ліну поховати матір на день раніше. Ліна ж стоїть на своєму, а віддтак сільський актив вирішує в один день і небіжчицю поховати, і першотравень відсвяткувати.

Щоб дізнатись, чим закінчуються такі спроби, – треба дивитись фільм. А ще дивитись фільм треба для того, щоб ловити колоритні моменти сховані режисером і постановниками в дрібничках, написах на футболці діда, грі слів, діалогах сільських бабусь, побуті звичайних трактористів чи працівників комори. Все це настільки життєво і правдиво, кожен актор настільки переконливий і щирий, що здається десь біля цього села, може в цьому ж районі проходило й твоє літо. І це все ворушить якісь дитячі спогади, до яких хочеться доторкнутись, але певно таким залишиться село тільки в стрічці "День переможених" – кращої машини часу в кінець другого тисячоліття поки нема. І за це подяка режисеру.

Окремо треба відмітити акторів: Ларису Руснак, яка змінила образ звично сяючої телеведучої на переконливий образ гуцулки з неспростою долею, Артем Лебедєв – його Геник дійсно прототип сільського мачо. Віктор Андрієнко ще раз і ще раз і ще раз....та кому вже доказувати? тут просто треба насолоджуватись. І ще багато-багато героїв – Шайтан, Ліна, теща Геника, полячка, Шульга, Васюра. Спостерігання за кожним з них, так добре переданих і відчутих, затягує і змушує співпереживати.

Стрічка була представлена у позаконкурсній програмі 62-го міжнародного кінофестивалю у Каннах і на декількох інших фестивалях.

Не варто чекати від "одного з чотирьох фільмів, знятих за 2009 рік на кіностудії Довженка" геніальності. Але цей фільм точно зробить дві речі: змусить вас посміхнутись і переконатись, що українське кіно – вартісне.