«Золотий вересень. Хроніки Галичини 1939-1941» чи «Discovery»?

Коли анонсують новий український фільм, коли інтернет наповнений питанням де? і коли?, проігнорувати перегляд фільму – це не вибір. Вже рік як всі чекають/обговорюють/вгадуть фільм Тараса Химича "Золотий вересень. Хроніки Галичини 1939-1941".

З перших секунд фільму всі ці знайомі ефекти якихось інших жанрів – закадровий голос, наїзд камери, затемнення кадру, значуще різке переключення кадрів – складалось враження українського Discovery. І вже потім в нечисленних замітках про фільм було сказано "...формат фільму — Discovery". Чи є сюжети Discovery фільмами – це не питання, а замітка на вивчення теми.

Для мене фільм трошки перекликається з фільмом "Живі" Сергія Буковського. Очевидці в гарних шатах розказують те, що в середній школі мав розказати (чи розказав) сумлінний вчитель історії. І хоч певно кілька томів справ з архіву СБУ, могли б відкрити більше інформації, але вкладення цих знайомих з книжок тверджень в уста очевидців неначе має дати їм ще більшу вагу, зарезервувати навічно як правду.

У фільмі вразили деякі факти про тримовний Львів початку 1940-х, коли замітки у стінгазетах і підписи пам'ятників дублювались українською, польською і ідишем. Вразила остання героїня на прізвище Дужа, вона, мабуть, стала найсильнішою емоцією фільму.

Не сподобались НКВДисти, які в останні дні перед відходом зі Львову стріляли активістів на вулицях навіть без освідчення особи, як шерифи по кактусам (вибачте за порівняння). Але їх жорстокість можна було побачити і в сценах допитів (одні з небагатьох постановочних сцен), що ж до вулиць Львова.....Хіба що це відповідає історичній дійсності.

Вразили всі очевидці подій. Такі світлі і хороші, навіть переживши стільки жахів. В якийсь момент здалось, що ми маємо жити краще, і нікому не давати ставитись до нас як до бидла (в культурних питаннях зокрема) тільки в память про наших бабусів і дідусів. І напевно це одна з найбільших заслуг групи – знайти і залишити спогади цих людей на плівці.

Хоч мені особисто "Хроніки..." мало скидаються на великий метр, хоч не збулась обіцянка "Фільм має повідомити про маловідомі події.", хоч в якихось моментах чітко видний слід режисера-кліпмейкера, але може це такий є ще один крок до кристалізації державної підтримки кінематографу, правдивих, чесних, вражаючих фільмів, держзамовлення стрічок і нових-нових кінематографістів?

трейлер: