Танцюйте, покидьки, це ваше свято!

Кожна розмова, інтерв`ю, більш-менш аналітичний матеріал про музику завжди скочується до розмов про те, що у нас не доросла публіка, мало нових гуртів, слабка музична культура, неконкурентноздатність українського продукту, неплатоспроможність українського слухача тощо. Всяка така маячня – максимально абстрактна, розпливчаста і ніякої конкретизації дозволяє жувати цю гумку довго і безрезультатно.

Натомість сьогодні мені пощастило бути на концерті молодих, енергійних хлопців. Ритмічна музика, драйв, енергія зі сцени, тексти, яким би позаздрили багато хто, тексти, які примушують посміхатись, заклики "підняти свої дупи". Але щось було нудного. Так от – сталось так, що це один з тих концертів, коли нудно дивитись не на сцену, ..... а з сцени. І хоч гурт розкачав публіку, але той потенціал, який вони мають, вони тільки блимнули ним. А треба, щоб він горів. І хай зараз я теж скочусь до обговорення культури, проте хай конкретні приклади будуть моїм виправданням.

Найперше, це чітке усвідомлення чому ти доперся на цей концерт. Мені здавалось, що більшість людей відвідують концерти для драйву, емоцій, вражень. Яким же було моє здивування, коли колись в інтернеті дівчина скаржилась, що на недавньому концерті їй хтось весь концерт співав на вухо. У тому хтось мені неважко було впізнати себе. Так от – попри незручності гламурних баришень, після концертів мають бути зірвані голоси, закладені вуха і мокрі футболки. Тому що це – драйв, це – енергія. І коли хтось створює прямо над моїм вухом ефект 3D звуку шляхом горляніння пісень разом з гуртом – це круто. Коли хтось трясе своїми сідницями або танцює прямо переді мною (а час від часу від нестачі місця і по моїм ногам) – це так само круто. Бо емоції не контролюються, а концерт без емоцій – це дві години втикання у задню стінку сцени. Тому будь ласка – танцюйте, стрибайте, плачте, посміхайтесь, крутіть дулі, йдіть геть – але покажіть, що ви публіка, що здатна на оцінку, а не відвідувачі концертів 95-го кварталу.

По-друге, не існує прокачу і емоцій в односторонньому порядку. Сьогодні я чітко зрозуміла, який важкий тягар для артиста відіграти концерт. Багато з нас захищав диплом, здавав на права чи робив доклад. То як вам сидіти під тягарем скептичних поглядів? Уявіть як воно співати про своє найцінніше (те, що вас турбує – кохання чи соціальні теми), коли публіка навіть не рухається, а інколи навіть лінується моргнути. Будь ласка, ставши знову публікою, подумайте про те, що не тільки артист має прокачати вас, але й ви маєте прокачати артиста. Людина, в яку вірять, здатна на багато. І артистів, які витратили місяці на написання нового матеріалу, його підготовку, обкатку, а потім вийшли і побачили 100 кислих облич, це стосується не менше ніж кожного з нас. Кількість не має значення, але якість – так. І як на мене, то хай під сценою залишиться десяток, але які не пошкодують свого голосу, слуху і футболок, рівно так само, як їх не шкодують виконавці. Тоді це буде справжній концерт.

По-третє, артисти завжди намагаються спілкуватись з публікою – щось питаються, розказують. Перетворіть це на діалог, не залишайте артиста самого. Він прийшов говорити з вами, а не читати вам лекцію. Аплодуйте, кричіть, махайте руками, слемтися – хіба у вас просять гроші за кожен додатковий рух на концерті? Хіба вам перешкоджає зробити це артрит, ревматизм? То живіть молодо і поводьтеся молодо!

І, останнє, скільки? скільки разів виконавці просять – не куріть будь ласка в закритих приміщеннях? Кондиціонування в залах просто не спрацьовує на таку кількість народу і курців. Якщо ми не можемо відкрити своїх майданчиків, то ми можемо вплинути на повітря в приміщенні – давайте принаймні зробимо роботу артистів максимально комфортною і будемо виходити курити в приміщення відокремлені від сцени. А артисти хай вже зроблять для нас концерт.

Скільки концертів могло бути врятовано, якби ми просто підіймали руки до гори на першій пісні? Якби кожна пісня ставала принаймні такою відривною як останні? Давайте будемо відкритіші до хорошої музики, і в момент, коли вона буде отак от просто заходити в наше життя, ми будемо її вітати голосно. Давайте будемо хорошою публікою – це так просто зробити. А музика – буде. Її не може не бути.